ОБИВА́ТЕЛЬСЬКИЙ, а, е.
1. Власт. обивателю, обивателям (у 1 знач.). Не тільки обивательська свідомість жінки — влаштувати себе, — а й якесь незрозуміле ще захоплення її молодості допомогли тут Храпкову одружитися (Ле, Міжгір’я, 1953, 15).
2. заст. Прикм. до обива́тель 2. Ми не хочемо, щоб за зрадників, нашіптувачів, шпигунів одповідала обивательська маса (Еллан, II, 1958, 223); // Належний обивателю, обивателям. Становий.. сів на обивательські коні, покотив з Пісок (Мирний, II, 1954, 268).
3. зах. Прикм. до обива́тель 3. Бідні були дівчата.. А претенсії [претензії] були — все ж таки вони діти урядника, а їх мати була шляхтянка, з обивательського дому (Фр., III, 1950, 97).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 500.