ОБИЖА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., ОБИ́ДИТИСЯ, джуся, дишся, док., розм., рідко.
1. Те саме, що обража́тися. — Ви на неї не обижайтесь, — привітно звернулась вона до Вутаньки, мовби вибачаючись перед нею за грубуваті бабині жарти (Гончар, II, 1959, 166); — Не кажіть нікому за прощання директора, бо це тайна. Господиня ніби обидилася: — Ото ж бо ви говорите! (Март., Тв., 1954, 194).
2. на кого і без додатка. Те саме, що ска́ржитися. — Якось аж обижалася [Галя], що тільки раз їй показали тебе. Кажу, конспірація.., а вона в плач (Ле, Право.., 1957, 203).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 501.