ОБЛА́МУВАТИ1, ую, уєш, недок., ОБЛАМА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех.
1. Ламаючи, відділяти краї, кінці чого-небудь. Коли бузок розцвітав, дітвора обламувала кущі (Донч., IV, 1957, 520); Хома гріб руками землю і, обламуючи нігті, шепотів: — Пронеси! (Гончар, III, 1959, 47); // Зламуючи, знімати плоди з чого-небудь. Необхідно слідом за скошуванням звозити стебла кукурудзи на токи, негайно обламувати і очищати качани (Рад. Укр., 18.IX 1949, 1).
◊ Облама́ти кий (па́лицю, ві́ник і т. ін.) на кому, об кого — дуже побити кого-небудь. — От побіжи-но мені ще раз до ліса [лісу] з панною, то я об тебе віника обламаю! (Л. Укр., III, 1952, 632); [Богун:] Сто, двісті, хоч тисячу київ на мені обламайте. Вперше я переможений без бою (Корн., І, 1955, 213).
2. перен., рідко. Впливати на кого-небудь, примушуючи його діяти в потрібному напрямку.
◊ Обла́мувати кри́ла (ро́ги, ру́ки і т. ін.) кому — змушувати кого-небудь коритися; приборкувати когось. — Гляди, щоб за баламутство і розбій не забряжчав іржавими кайданами до самого Сибіру. Ще й не таким розумникам обламували руки (Стельмах, І, 1962, 236); Вони мріяли обламати крила кріпацькому поету, приручити його, зробити своїм (Кол., Безсмертний Кобзар, 1961, 40); — Прийде час, Харитоненкові роги обламаємо! — твердить Сильвестр (Горд., II, 1959, 190); Облама́ти ре́бра (бо́ки і т. ін.) кому, рідко — дуже побити кого-небудь. — Нахваляються [мужики], ласкавий пане, що ніяк на ваше не вийде, кажуть, до сенату і самого царя будуть добиватися, і таки будуть, коли декому не обламати ребра (Стельмах, І, 1962, 347).
ОБЛА́МУВАТИ2, ую, уєш і ОБЛО́МЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ОБЛОМИ́ТИ, ломлю́, ло́миш; мн. обло́млять; док., перех., рідко. Натискуючи на що-небудь або нагинаючи щось, надломлювати його. Записав [Сагайда] трьох і задумався. Потім, обламуючи олівець, додав четвертого: "Шовкун" (Гончар, III, 1959, 115).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 519.