ОБЛИСІ́ЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до облисі́ти. Голова його, облисіла над лобом, була обрамлена короною білих кучерів (Бурл., М. Гонта, 1959, 43); Вона [шапка] була стара, витерта і майже наполовину облисіла (Руд., Остання шабля, 1959, 167); Облисілі за попередні роки схили не заліснені, що викликає змив грунту (Рад. Укр., 19.VІІІ 1962, 2).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 524.