ОБЛЯМО́ВУВАТИ, ую, уєш, недок., ОБЛЯМУВА́ТИ, у́ю, у́єш, док., перех.
1. Оздоблювати облямівкою. Щоб краще підкреслити форму і крій одягу, нерідко вишивкою облямовували і лінії швів, рубці тощо (Нар. тв. та етн., 1, 1966, 55).
2. перен. Оточувати у вигляді облямівки. Шевченко ішов навпростець, вгадуючи річище Орі з рідких кущів, що облямовували її береги (Тулуб, В степу.., 1964, 201); Кремезний ставний тюрк щось сказав, поважно погладивши свою пишну чорну бороду, що гарно облямовувала його лице (Досв., Гюлле, 1961, 15); Дівчина.. дивно вдягнена: в білому халаті і хустинці, що закриває лоб, щоки і двома кінчиками облямовує підборіддя (Грим., Кавалер.., 1955, 24); Вони обгородили стіл муром широких спин, облямували скатерть колом здорових рум’янців (Коцюб., II, 1955, 292).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 532.