ОБМА́Н, у, ч.
1. Неправдиві слова, вчинки, дії і т. ін. Імперіалістична буржуазія утримує владу над народами своїх країн не тільки насильством, але й обманом (До 100-річчя.. В. І. Леніна, 1970, 46); — Я хочу одного: спокійного, чистого життя, щоб не було ні обману, ні бруду, ні несподіванок (Собко, Справа.., 1959, 207); // Невідповідність істині; те, чого немає насправді; брехня. [Нартал:] Я сам себе дурив, що їх [ворогів] люблю.. Але ж обманом неба не здобути (Л. Укр., II, 1951, 432).
2. чого, який. Хибне сприйняття дійсності, зумовлене неправильним, викривленим відображенням її органами чуття; омана. Десь і зараз далеко з берега ніби чується пісня — ні, тільки вчувається. Коники сюркочуть — ні, тільки обман слуху… (Гончар, Тронка, 1963, 244); Переглядає [поет газету] за порядком, І враз — чи це обман очей? (Павл., Бистрина, 1959, 117).
Вво́дити в обма́н — те саме, що Вво́дити в ома́ну (див. ома́на). Довгі сиві вуса, що мальовничо спадали униз, завжди вводили в обман м’якого серцем любителя української старовини (Хотк., І, 1966, 80); Опти́чний обма́н див. опти́чний.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 533.