ОБМА́ЄНИЙ, ОБМА́ЯНИЙ, а, е, діал. Дієпр. пас. мин. ч. до обма́їти. Князь-мурин.. має чорну любку з чорним обличчям, обмаєним білими струсевими перами (Л. Укр., IV, 1954, 134); На сіро-сталевім тлі ріки вона [дараба] відразу визначилася, мов ярка зелена пляма, — так рясно була обмаєна смерічками (Фр., VII, 1951, 263); Ясність веселого.. дня.., безжурне щебетання дітвори, що з галасом, обмаяна виноградними гіллячками, бігла до батька, вернули Замфірові його веселий настрій (Коцюб., І, 1955, 192).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 533.