ОБМИРА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ОБМЕ́РТИ, обімру́, обімре́ш, док.
1. Втрачати свідомість; непритомніти. Як почне пані обмирати та стогнати, та в крик викрикувати, то він.. і плаче, і сам людей лає (Вовчок, І, 1955, 127).
2. розм. Ціпеніти, втрачати здатність рухатися від якого-небудь сильного або несподіваного відчуття, зворушення; завмирати. Горпина, слухаючи прокльони дідові, обмирала з страху (Мирний, І, 1954, 285); Він обмирав увесь, здригаючись на згадку про кошмарну смерть Мусія й Мацька (Козл., Ю. Крук, 1957, 424); Раптом подався [становий] постаттю вперед і пронизливо гострими очима вп’явся в стоголовий натовп. Усі так і обмерли (Головко, II, 1957, 342).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 539.