ОБО́РАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до обора́ти. Онисько Артемович вибрався й собі на могилу, вже оборану з усіх боків (Гончар, І, 1954, 484); Поля оборані, ніде ні осоту, ні свиріпи (Рудь, Гомін.., 1959, 59).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 550.