ОБПО́ЮВАТИ, юю, юєш, недок., ОБПОЇ́ТИ, ою́, о́їш, док., перех.
1. Надмірно напувати, завдаючи шкоди. Обпоїти теля молоком; // Підносячи багато хмільного, доводити до сп’яніння. Ганка взяла собі звичай щовечора обпоювати його добре і навіть із собою до комори брала фляшку [пляшку] горілки (Фр., І, 1955, 92).
2. Поїти чим-небудь шкідливим або отруйним, звичайно з певною метою. — Я їм покажу, як заманювати чужих хлопців та обпоювати їх зіллям (Мирний, III, 1954, 59); [Домаха:] Чула я, як ви і людям казали, що я й сяка, й така, що я чимсь обпоїла Василя (Кроп., II, 1958, 173); * Образно. Мене тоді, юнака першого гуляння, обпоїв той вітер, як дур-зіллям (Вас., Незібр. тв., 1941, 46).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 559.