ОБРА́МЛЕННЯ, я, с.
1. Дія за знач. обрамля́ти. Під впливом російської народної архітектури для обрамлення пройм почали застосовувати наличники (Дерев. зодч. Укр., 1949, 58).
2. Те, що обрамлює, оточує що-небудь у вигляді рамки. На Софії була чорна сукня з коштовної тканини і чорна шаль, в обрамленні якої обличчя її видавалося блідішим, ніж звичайно (Шиян, Гроза.., 1956, 18); В орнаменті обрамлення входу ви побачите плоди родючої української землі (Вол., Наддн. висоти, 1953, 147).
3. спец. Початкова і завершальна композиційні частини твору, що є ніби рамкою для інших його частин. П’ятий, заключний розділ поеми є продовженням вступу, а в цілому вони є обрамленням до основної розповіді (Життя і тв. Т. Г. Шевченка, 1959, 332).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 562.