ОБРАМУВА́ННЯ, я, с.
1. Дія за знач. обрамува́ти.
2. Те саме, що обра́млення 2, 3. Елегантний котелок і оксамитовий комір пальмерстона дуже личили мсьє Енно: його чорні вусики стрілочками виглядали в такому обрамуванні особливо задерикувато і мужньо (Смолич, Світанок.., 1953, 41); Вони [горельєфи].. за композицією ритмічні і добре читаються на фоні стінки й орнаментального обрамування (Мист., 6, 1958, 15); Це визначило композицію твору, що має авторське обрамування і центральну розповідну частину — виклад промови селянина (Іст. укр. літ., І, 1954, 546).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 562.