ОБРИВА́ТИ1, а́ю, а́єш, недок., ОБІРВА́ТИ, ву́, ве́ш, док., перех.
1. Зривати, виривати що-небудь кругом, звідусіль, одне за одним з чогось. Вітер.. обривав виноградне листя та гнав його по чорній, каламутній.. річці (Коцюб., І, 1955, 177); Молодиця підійшла до зваленої липи, почала було обривати запашний цвіт, та й спинилася (Шиян, Гроза.., 1956, 576); // Знімати, зривати плоди. Ходе [ходить] дівчина в садочку, Терен обриває, Терен рученьки їй коле, Аж кров виступає (Щог., Поезії, 1958, 77); Мотря знов ганяла Лаврінових дітей з свого города ломакою, доки груші зовсім не обірвали то Мотрині, то Лаврінові діти (Н.-Лев., II, 1956, 379); // Пошкоджувати, обламуючи, розриваючи. [Сидір Сидорович:] Химко! Піймай собаку та прив’яжи на ланцюг, щоб часом не кинулась на кого та не обірвала якій-небудь панні весільної сукні (Н.-Лев., II, 1956, 523).
◊ Обірва́ти чу́ба (ву́ха, чупри́ну і т. ін.) кому, на кому — дуже поскубти кого-небудь за волосся, надерти вуха і т. ін. Тепер я і справді лиса, бо обірвали мені на голові все волосся (Н.-Лев., II, 1956, 23); [Кривцова:] А ось як обірву я тобі вуха, зухвале дівчисько! (Коч., II, 1956, 459).
2. Сильно натягуючи, шарпаючи, порушувати цілість чого-небудь; розривати. Йде до неї Штирова, прогорта основу, пальці щось знаходять там, нитку обривають… (Тич., II, 1957, 262); — В мене коні через клятих гедзів упряж обривають (Стельмах, Правда.., 1961, 16); Промчали нестямні коні, обірвавши поводи (Довж., І, 1958, 284); // Відривати кінці чого-небудь; надривати щось з країв. Віктор раптом спинивсь,.. зірвав цілу жменю квітів.. На ходу обірвавши корінці, причепурив букет і .. дав своїй дамі (Головко, І, 1957, 477).
3. перен. Припиняти яку-небудь дію, перебіг, розвиток чого-небудь. Давид обриває спів і так вітається, наче нічого не трапилось (Стельмах, І, 1962, 108); На півслові обриває Бортняк молитву (Бабляк, Літопис.., 1961, 3); Як раптово почав, так несподівано і обірвав свою музику Русак (Збан., Малин. дзвін, 1958, 189); Дозвольте на цьому мої ще не закінчені думки обірвати (Довж., III, 1960, 201).
4. перен., розм. Різко зупиняти, переривати кого-небудь, змушуючи замовкнути. Він стілько обривав Параску, і вона кожен раз.. змовчувала (Мирний, IV, 1955, 50); — Годі, Вікторе! Дурниці плетеш. Дурниці! — сердито обриває його Маринка (Речм., Твій побратим, 1962, 85); — Мовчіть! не те! — різко й капризно обірвала вона і нетерпляче змінила кілька раз позу (Л. Укр., III, 1952, 697); Цю неголосну зухвалу репліку чула лише Валентина і пораділа в душі, що Круглов так обірвав Сотника (Руд., Вітер.., 1958, 388).
5. розм. Переобтяжуючи, дуже натруджувати (руки). За день труд руки обірвав, Не міг здрімнути я до рана (Граб., І, 1959, 194); Дівчатка зовсім обірвали їй руки, вона стомилась, її ноги стали важкі (Збан., Між .. людьми, 1955, 25).
ОБРИВА́ТИ2, а́ю, а́єш, недок., ОБРИ́ТИ, и́ю, и́єш, док., перех., рідко. Рити кругом, навколо чого-небудь.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 564.