ОБРИ́ВОК, вка, ч.
1. Шматок, відірваний від чого-небудь, або залишок від обриву чогось. Вона несла кудись під пахвою радіоприймач з обривками антени (Гончар, Людина.., 1960, 58); Арсен порвав аркушик паперу й обривки кинув лисунові в обличчя (Дмит., Розлука, 1957, 82).
2. Відірвана від цілого, позбавлена загального зв’язку з цілим частина чого-небудь; уривок. Марксизм є надзвичайно глибоке і різнобічне вчення. Тому недивно, що обривки цитат з Маркса.. можна зустріти завжди серед "доводів" тих, хто рве з марксизмом (Ленін, 26, 1951, 178); В якійсь чудній мішанині неслись перед ним обривки гадок, незв’язані, роз’єднані (Хотк., І, 1966, 56); Увага розвіювалась. Обривки якихось думок вертілися в голові (Коцюба, Нові береги, 1959, 438).
3. перев. мн., діал. Невеликі додатки (до платні і т. ін.). Густав брався вижити у Львові за 1000 гульденів, надіючись притім з свого уряду ще деяких обривків (Фр., III, 1950, 379); Розлука з панотцем була би для Івана великою недогодою, бо служба легка, а, опріч платні, мав іще всілякі обривки (Март., Тв., 1954, 227).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 565.