ОБРО́К, у, ч., іст. Податок грошима чи натурою, який стягували поміщики з кріпаків замість панщини; чинш. Він [селянин] віддавав феодалу зерно, курей, гусей, яйця, рибу, а також усякі домашні вироби, пряжу, полотно. Такі внески називались оброком (Іст. середніх віків, 1955, 29); Аж ось вийшов рішенець: Несіть панові ралець, Що без чиншу та оброків Ви владали стільки років Тим, що панове було… (Манж., Тв., 1955, 150); — А я — як не заплатить оброку вчасно, то штрафую втроє більше (Полт., Дит. Гоголя, 1954, 147).
◊ Відпуска́ти на обро́к кого — дозволяти кріпакам сплачувати гроші або віддавати продукти натурального господарства замість того, щоб відробляти панщину. Рабів [у південних штатах] відпускали і на оброк, і вони тоді працювали на будівництві залізниць, ..причому більша частина їх заробітної плати пересилалася їх хазяям (Нова іст., 1956, 179); Іти́ на обро́к; Зостава́тися на обро́ці — сплачувати поміщикові гроші або віддавати продукти натурального господарства замість того, щоб відробляти панщину. Талановиті музиканти, які вчилися в Італії, вміли віртуозно виконувати геніальні витвори Бетховена, Моцарта, Баха, Шопена, Берліоза, змушені були йти на оброк, ставати вуличними музикантами (Кол., Безсмертний Кобзар, 1961, 21); Хто йшов на викуп. Хто зоставався на оброці (Мирний, IV, 1955, 204).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 570.