ОБРО́ТЬКА, и, ж. Те саме, що обро́ть. — Ой, їдь, братко, у службу служити! Дадуть тобі коня вороного, І сідельце з-під злота самого, І попругу — козацьку заслугу, І обротьку з чорненького шовку (Чуб., V, 1874, 928); Висока розпатлана жінка одною рукою.. чіплялася за стареньку мотузяну обротьку, що обвисала на лишаюватій голові коняки (М. Ол., Леся, 1960, 186); * Образно. Повірить людина, спину підставляє, дивиться, а милосердний господар на шию обротьку накидає (Ковінька, Кутя.., 1960, 113).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 571.