ОБРУ́БАНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до обруба́ти. Половина лісу вже пішла на сахарні, а друга половина, наче по шнурку обрубана, стояла в пишній красі (Н.-Лев., II, 1956, 209); В панічному безладді — з обрубаними кінцями, з поріділими командами — судна інтервентів покидали порт (Гончар, II, 1959, 49).
2. у знач. прикм., перен. Те саме, що обру́бкуватий. Йому було за добрих сорок. Обличчя кругле, рожеве.. Ніс широкий, обрубаний (Збан., Малин. дзвін, 1958, 20).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 571.