ОБРУ́ЧЧЯ, я, с. Збірн. до обру́ч 1. Тимко звалив на плечі кутий залізним обруччям бочонок (Тют., Вир, 1964, 226); * Образно. Що ж бо, сонцю, ти могуче, Затялось, йдучи вперед? Ну, нехай би грози, тучі Брали там тебе в обруччя, А то ж тілечки, ледь-ледь… (Ус., Листя.., 1956, 192).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 573.