ОБСМА́ЛЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до обсмали́ти. Рядки гір чорніли в тумані, наче чорні обсмалені в диму хати після пожежі (Н.-Лев., III, 1956, 360); Обсмалене лоша, пирхаючи, вискочило з полум’я і стало (Гончар, III, 1959, 137); Ліхтар.. кидав червоне світло на море, на снасті, канати, бік барки і добре, обсмалене вітром лице (Коцюб., II, 1955, 302); // обсма́лено, безос. присудк. сл. На руках геть обсмалено вогнем густе чорне волосся (Кучер, Трудна любов, 1960, 227).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 581.