ОБСО́ТУВАТИ, ую, уєш, недок., ОБСОТА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех.
1. Густо обплутувати, обвивати; обсновувати. Малуші здалося, що потрапила вона в якесь павутиння, хоче його порвати, скидає з себе, а воно облипає, обсотує її все міцніше й міцніше (Скл., Святослав, 1959, 108); * Образно. Лиш чорнобрива Калина Несторієва не відзивалася, жалем серце обсотувала (Черемш., Тв., 1960, 38); Сергій аж шарпнувся, ніби розірвав м’яке й тепле павутиння почуттів, що почало обсотувати його (Коз., Нові Потоки, 1948, 82).
2. перен. Обволікати, обкутувати, огортати з усіх боків. Язички вогню обсотували березові полінця (Рибак, Час.., 1960, 105); Студені, чорні долоні його [село] обтулять.. Хмарами його обсотають (Черемш., Тв., 1960, 33).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 583.