ОБТИ́КАТИ див. обтика́ти.
ОБТИКА́ТИ, а́ю, а́єш і рідко ОБТИ́КУВАТИ, ую, уєш, недок., ОБТИ́КАТИ, и́чу, и́чеш, док., перех. Утикати що-небудь навколо чогось. Зоя з Сандом вимазували хату, прали, білили, обтикували ікони (Коб., III, 1956, 488); Господиня за лелію дбає, — обполола чистенько, ще й прутиками обтикала для захисту (Л. Укр., III, 1952, 493); // Утикати щось по поверхні чого-небудь. Дівчина щовесни насівала кручених паничів та королевого цвіту. Потім обтикала землю лозою (Гончар, IV, 1960, 40); На другому столі убирали шишками та голубками здоровий та довгий коровай: обтикали його.. родзинками (Н.-Лев., III, 1956, 73).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 589.