ОБУ́РЕНО. Присл. до обу́рений12. Старов обурено протестував, але його не слухали (Ільч., Серце жде, 1939, 191); —Бандити! — обурено сказав Драга. — Ви чуєте, що вони пишуть? (Кучер, Чорноморці, 1956, 99); * Образно. Вітер віяв, не вщухав, Навпаки — обурено пролетів по всьому саду (Тич., II, 1957, 26).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 597.