ОБШИ́ТИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до обши́ти. Це була звичайна носова хусточка, обшита по краях червоною заполоччю (Тют., Вир, 1964, 127); І хата і будинки всенькі Обшиті наново були (Рудан., Тв., 1956, 78); На високому березі з обшитою каменем набережною стояло село, красиве, нерозбите й мирне (Гончар, І, 1954, 436); Були Троянці п’яні, ситі, Кругом обуті і обшиті, Хоть голі прибрели, як пень (Котл., І, 1952, 78); // у знач. прикм. Не раз пригадую: у валянках обшитих Виходив ти на тік півкопи змолотити (Рильський, І, 1960, 232).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 606.