ОБІЛЛЯ́НИЙ, ОБІЛЛЯ́ТИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до обілля́ти. З розпеченими обличчями, обілляні потом.., метушаться люди коло вогню (Коцюб., І, 1955, 121); Переброджуючи глибокий сніг, обіллятий голубим місячним світлом.., Василь Келембет раптом заспівав (Ю. Янов., II, 1954, 106).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 506.