О́ГИР, а, ч., рідко. Те саме, що жеребе́ць. Біля кузні кували підкови степовим жеребцям. Огирі тремтіли від гніву та іржали в самі небеса, згадуючи своїх подруг (Довж., І, 1958, 227); Базар аж клекотить: огирі хазяйські стоять рядами, як намальовані, — не купиш, хоч подивися! (Кос., Новели, 1962, 135); * У порівн. Дивися, огирем яким Сам пан круг тебе похожає, Уже чи добрим, чи лихим, А будеш панською ріднею, Хіба повісишся!.. (Шевч., II, 1963, 115).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 613.