ОГЛУ́ХНУТИ і ОГЛУ́ХТИ, хну, хнеш, док. Втратити здатність чути; стати глухим. Тілько я, мов окаянний, І день і ніч плачу На розпуттях велелюдних, І ніхто не бачить, І не бачить, і не знає — Оглухли, не чують (Шевч., І, 1963, 329); Я поїхав відвідати мойого [мого] старого приятеля Гриця. Він давно оглух і тяжко з ним перебалакувати (Стеф., І, 1949, 216); Орлюк.. кричав у телефонну трубку. І чи тому, що ніхто вже йому не відповідав, чи тому, що оглух від вибухів, чи що вороги вже справді були близько, обличчя його відбило страждання (Довж., І, 1958, 285).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 614.