ОГРАБУВА́ТИ, у́ю, у́єш, док., перех., розм. Те саме, що пограбува́ти. [Олеся:] От дивись на мене, Марфушо, нічого я не вкрала, нікого я не ограбувала — правда? (Кроп., II, 1958, 270); Вночі хтось ограбував льох під будинком, де, крім картоплі, було ще з пуд олії та пуда з півтора пшона (Кир., Вибр., 1960, 63); Тили відстали, кухонь не було, і бійці харчувалися мізерним сухим пайком, якого не вистачало, бо дивізію явно ограбували за наказом штабу фронту: в них відібрали харчові лишки і передали сусідній третій армії (Тют., Вир, 1964, 485);* Образно. — Ограбували ви свій квітник на букети, — сказала Балабушиха, попросивши гостей сісти (Н.-Лев., III, 1956, 237).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 621.