ОДВІ́РОК, рка, ч.
1. Боковий або верхній брус рами дверей. Наймичка у порогу Вхопилась руками За одвірок, та й зомліла (Шевч., І, 1963, 315); Увійшов знадвору Василь. Став на порозі на весь зріст, аж чубом одвірка черкнув (Вільде, Троянди.., 1961, 267).
◊ Одві́рка показа́ти кому — вигнати з хати кого-небудь непроханого, небажаного. [Степанида:] Коли вам, добродію, честію сказали, щоб ви минали нашу хату, так хіба хочете, щоб вам одвірка показали? (Кроп., І, 1958, 127).
2. тільки мн. Рама дверей. У сінешні двері хтось як застука, — аж одвірки затряслися! (Мирний, IV, 1955, 369); Антін зігнувся, щоб не зачепитися лобом об одвірки (Чорн., Визвол. земля, 1950, 13); // Частина стіни навколо цієї рами. Одвірки коло дверей були помальовані.. ясно-синьою фарбою (Н.-Лев., II, 1956, 125); Людям не сиділось, а більше всіх кортіло Гната, що спав і бачив рублену хату з поцяцькованими одвірками (Григ., Вибр., 1959, 289).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 624.