Слово "одинець" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


ОДИНЕ́ЦЬ, нця́, ч.

1. Те саме, що одина́к 1-3. [Мирон:] У досконального пана єсть своя дворянська громада, у мужика своя громада, а ми, так звані чиновники, нічого того не маємо, живемо одинцями кожен сам собі, по-своєму!.. (К.-Карий, II, 1960, 111); — Скажу про себе… Одинець… Ну, що з такого мізерного життя? Пустка. Ні ти ні до кого, ні до тебе ніхто (Добр., Очак. розмир, 1965, 96); Приходить Остап додому, а батько й мати його питають — бо, сказано, одинець, дитина — то в вічі їй дивляться і зараз вже постережуть усе (Вовчок, І, 1955, 327).

Оди́н одинце́м див. оди́н.

2. мисл. Стара тварина, що веде самотній спосіб життя. А в нас якраз було уряджено облаву у Налібоччині на дикі кабани. Був з паном Рейтаном тут випадок страшний, Що ледве одинець біди йому не скоїв, Та зручним пострілом він звіра заспокоїв (Міцк., П. Тадеуш, перекл. Рильського, 1949, 240).

3. у знач. присл. одинце́м. По одному, не гуртом. Було порожньо. Гуркотіло десь. Пробігали одинцем люди й кидались у ворота (Тудор, Народження, 1941, 121); // Самотою, без інших. Паслася [корова] на пастівнику одинцем на яких пятдесят кроків від решти худоби (Март., Тв., 1954, 248); Це ж добре, що.. всі вони тримаються гуртом, а якби він прийшов одинцем..? (Гончар, Таврія, 1952, 108).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 629.