Слово "одинокий" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


ОДИНО́КИЙ, а, е.

1. Який міститься, розташований і т. ін. окремо, ізольовано від інших, подібних до себе. Край села, біля одинокої хатини — мати й дочка (Довж., І, 1958, 56); Наче стародавні кораблі, мріли.. до самого обрію одинокі ферми хуторян-угорців (Гончар, III, 1959, 173); // Який відбувається, протікає, сприймається і т. ін. відірвано, ізольовано. Молюсь тобі, боже милий, Господи великий! Що.. привів мене, старого, На сі святі гори Одинокий вік дожити (Шевч., II, 1963, 44); Вулиці безкраї. Порожньо і дзвінко. Кроки одинокі, ніби серця стук (Сос., II, 1958, 100); Зробилося тихо, і в цій тиші — одинокий постріл (Тют., Вир, 1964, 534).

2. Який не має сім’ї, рідних; самотній. Вони жили в батьків і часто приїжджали до одинокого Ястшембського подуріти на волі (Н.-Лев., II, 1956, 56); І хоч він був на цей час одиноким, бо сімя його загинула в морі під час евакуації на Кавказ, але до колишнього Лукія тепер не могла повертатись (Гончар, Тронка, 1963, 98); // у знач. ім. одино́кий, кого, ч., одино́ка, кої, ж. Людина, яка не має сім’ї. Зніметься оце чоловік, майне на вільні степи Катеринославські або Херсонські.. Багато тоді накивало пятами й одиноких і цілими сімями… (Мирний, І, 1949, 196); // Який не має друзів, близьких, однодумців; чужий у певному середовищі. Сцена, на яку він несподівано наткнувся, утвердила в ньому переконання, що він не одинокий в селі (Д. Бедзик, Дніпро.., 1957, 6); Вона відчула себе одинокою серед людей (Кучер, Чорноморці, 1956, 101).

Одино́ка ма́ти, юр. — незаміжня жінка, що має позашлюбну дитину. Тільки за 1953 рік багатодітні і одинокі матері одержали від Радянської держави понад шість з половиною мільярдів карбованців.. допомоги на виховання дітей (Рад. суд на охороні прав.., 1954, 54).

3. рідко. Лише один; єдиний. Старий возний Згарський був одинока жива душа, з якою Калинович міг іноді побалакати спокійно, по щирості (Фр., VI, 1951, 332); З одинокої на ціле татарське село кав’ярні дуже добре видно було і море, й сірі піски берега (Коцюб., І, 1955, 389); Погодилася [Краньцовська] вже з тою думкою, що їй вільно мати свого приятеля. Уже хоч би з тої одинокої причини, аби помститися на своїм нелюбі (Март., Тв., 1954, 321).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 629.