ОДНАКОВІ́СІНЬКО, розм. Присл. до однакові́сінький. О непотребная [славо]! Кесаря-ката І грека доброго ти полюбила Однаковісінько!.. (Шевч., II, 1963, 50); Ми із Марилькою сміємось, що це, мабуть, така наша вулиця щаслива, що назва її і по-українському, і по-польському звучить однаковісінько (Вільде, Ті з Ковальської, 1947, 5); // у знач. присудк. сл. [1-й старий ткач:] Вдома тепер здуріти можна. [Анзорге:] Мені тепер однаковісінько, чи сяк, чи так (Л. Укр., IV, 1954, 229); — Чи ти хоч подумала, що плещеш? Чи ти бачила, чула? Чи тобі однаковісінько, що верзти, аби верзти? (Коз., Сальвія, 1959, 189).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 632.