ОДНОВУ́ХИЙ, а, е. Який має одне вухо; з одним вухом. — Маєш, Крук, щастя, що вже потрапив до мене, — сказав Юркові одновухий, мабуть, від шаблі якогось будьоннівця, начальник тюрми в мундирі легіонера Пілсудського (Козл., Ю. Крук, 1957, 418); З молодих біля худоби був і лишився один Василь Курмаз. Так уже судилося йому. Цей одновухий відлюдько біля скотини шукав собі відраду (Вол., Місячне срібло, 1961, 195).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 633.