ОДНОДВІ́РЦІ, ОДНОДВО́РЦІ, ів, мн. (одн. однодво́рець, рця, ч.), іст. Окрема група державних селян, проміжна між селянством і дрібномаєтним дворянством, що сформувалася в Росії та на Україні у XVIII ст. з нащадків дрібного служилого люду. Чоловік Килинин, дрібний чиновничок, умер дуже рано. Потім помер і її батько, небагатий однодворець (Крим., Вибр., 1965, 353); Підліщани — однодворці, чиншовики. Своєї власної не мали ані клаптя ні польової, ні навіть городньої землі (Крот., Сини.., 1948, 13).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 634.