ОДУШЕВЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ОДУШЕВИ́ТИ, влю́, ви́ш; мн. одушевля́ть; док., перех. Те саме, що одухотворя́ти. Вони [слов’яни] одушевляли природу і наділяли її людськими властивостями (Іст. СРСР, І, 1956, 35). Я.. не зношу визискування та кривди людської, це моя провідна думка, це мене одушевляє, бо вийшло з моїх духовних потреб (Кобр., Вибр., 1954, 38).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 644.