О́ЖОГ, О́ЖУГ, а, ч., розм. Палиця, якою перемішують жар, паливо. — То я тебе [кота] звідтам дістану, — вередував Яким і став ожогом мірити просто в котячий лоб (Ков., Світ.., 1960, 7); Ожугом зветься.. держално.. або й просто палиця, коли ними перемішують огонь і вони обпалились на кінці (Номис, 1864, № 6558).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 649.