ОЗА́ДОК, ч.
1. род. дка. Задня частина туші. З барана озадок (Сл. Гр.).
2. род. дку. Зернові відходи. [Гиря:] По щирості скажу, Йване, зосталось ячменю того пудів з десять — держу на насіння. Ні жита, ні пшениці й озадку нема (М. Куліш, П’єси, 1960, 31).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 649.