ОЗДО́БА, и, ж.
1. Те, що оздоблює кого-, що-небудь; прикраса. Я одягну обдерті, вбогі стіни, Зелений плющ оздобою їм стане (Л. Укр., І, 1951, 97); Одведена для неї кімната була прибрана з комфортом.. Вигідні й зручні меблі, раціональні і з смаком дібрані оздоби на стінах (Смолич, І, 1958, 62); * Образно. У лісі Левко притримує коні, але і від їхньої ходи чутливі дерева обтрушують крихку сріблясту оздобу (Стельмах, Хліб.., 1959, 76); // перев. мн. Ювелірні вироби. Видобула [Софія] всі свої оздоби, які зостались їй від колишніх розкошів, вибрала з тих оздоб щонайкращі і взяла на себе (Л. Укр., III, 1952, 540); Панії з заздрістю оглядали вбрання і або зеленіли з люті, або удавано всміхалися, бачачи на суперницях кращі оздоби (Тулуб, Людолови, І, 1957, 94); Жони, які стояли позад княгині, одягнені були простіше, але достойно, на них не було пишних золотих чи срібних оздоб (Скл., Святослав, 1959, 148); // рідко. Убрання, шати, наряд. Раби з кокардою на лобі! Лакеї в золотій оздобі… (Шевч., II, 1963, 352); // Будь-яке художнє оформлення чого-небудь (архітектурні прикраси, розпис, різьба, вишивка і т. ін.). Українські й російські селяни-умільці збудували поміщикові диво-замок з гостроверхими вежами й хитромудрими оздобами (Наука.., 4, 1966, 40).
2. чого, перен. Той (те), хто (що) є гордістю, окрасою чого-небудь. Ще в гімназії Борис займав видне місце серед товаришів, ба й учителі гляділи на нього, як на головну оздобу закладу (Фр., III, 1950, 29); Критик [І. Франко] переконаний в тому, що ім’я Щедріна назавжди залишиться однією з найблискучіших оздоб російської літератури і що вплив його за межами Росії буде все більше ширитись (Рад. літ-во, 3, 1957, 43).
3. Дія за знач. оздо́бити, оздо́блювати і оздоблят́и. [Жура:] Вона допомагала йому будувати [собор] і сама зробила багато чудових статуй для оздоби стін (Коч., II, 1956, 98); Багатовікові традиції та досвід поколінь дозволили майстрам [Гуцульщини] виробити багато способів художньої оздоби шкіряних виробів (Нар. тв. та етн., 12, 1966, 66).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 651.