ОЗДО́БЛЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до оздо́бити. Євтим приносить велику, пишно оздоблену ліру (Л. Укр., III, 1952, 460); Сонце б’є у вікна будинків, де попід самими дахами на оздоблених барвистою керамікою фасадах виноград зелений в’ється і золотисті соняшники цвітуть, як живі! (Гончар, II, 1959, 175); // оздо́блено, безос. присудк. сл. Клуб було по-святковому прибрано, стіни й сцену оздоблено клечанням та рушниками (Дмит., Наречена, 1959, 198).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 651.