ОЗЛО́БЛЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до озлоби́ти. Баба була несамовита, але ж то людина, озлоблена вічними нестатками і нуждою, люта, що й тут панські виплодки не дають спокою (Полт., Повість.., 1960, 341).
2. у знач. прикм. Охоплений почуттям злості; роздратований. Озлоблений хлопець залишав роботу та й кидався знов до сварки з усім світом (Крим., Вибр., 1965, 326); Повсюди в багатих садибах панував переполох, поширювались неймовірні чутки, селяни ходили похмурі й озлоблені (Кочура, Зол. грамота, 1960, 81); // Який виражає злість, роздратування. — В Мар’яни є дитина? — гостро зирнув [Бараболя] на озлоблене обличчя багачки (Стельмах, II, 1962, 287).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 655.