ОЗНА́ЧЕННЯ, я, с.
1. Дія за знач. означа́ти 1, 3. Марусяк.. бачив, як Олена.., узявши праву руку мужа, притискала її до чола і до грудей по двічі. Се був якийсь предвічний жест для означення повної своєї покірливості і рабської любові (Хотк., II, 1966, 198).
2. грам. Другорядний член речення, що відноситься в реченні до іменника або субстантивованого слова і виражає якусь ознаку предмета (якість, властивість, кількість). Аналіз мовностилістичних засобів твору показує, що означення як засіб оцінки, як вираз ставлення персонажа (і автора) до певних подій і явищ становить широко вживаний автором художній прийом (Мовозн., VI, 1948, 26).
3. мат. Твердження, що роз’яснює, якого розуміння надають тій чи іншій назві або виразові.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 656.