ОЗНО́Б, у, ч. Стан організму людини й тварини, що характеризується відчуттям холоду і дрижанням (скороченням) м’язів. Страх прийшов до нього разом з гарячковим ознобом (Шиян, Гроза, 1956, 205); Вітер подужчав. Марію всю пройняло мерзлякуватим ознобом (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 172).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 657.