ОЗО́РЕНИЙ, рідко ОЗО́РЯНИЙ, а, е, поет. Дієпр. пас. мин. ч. до озори́ти. Піднісшись вгорі на граніті, Спрямовував Ленін свій зір На далі московські, відкриті З озорених Ленінських гір (Бажан, Роки, 1957, 262); Вузькою смугою невода виплітається за веслом озоряна вода, зітхають береги (Стельмах, Вел. рідня, 1951, 917); * Образно. Суспільно-творча діяльність М. Л. Кропивницького й І. К. Тобілевича, М. К. Заньковецької й Л. К. Саксаганського пройшла озорена передовими ідеями російських революціонерів-демократів та їх великого соратника Т. Г. Шевченка (Минуле укр. театру, 1953, 60); // озо́рено, безос. присудк. сл. Думами Леніна Путь нам озорено, Шлях наш на тисячі літ (Бичко, Сійся.., 1959, 241).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 658.