О́КАЮЧИЙ, а, е. Дієпр. акт. теп. ч. до о́кати. Звідкись з висоти долинає спокійний, трохи окаючий голос Андріяна (Рад. Укр., 2. IX 1962, 3); * Образно. Пройшла гроза. Гуркочуть дальні громи із окаючим волзьким говірком (Гонч., Вибр., 1959, 294).
О́каючі го́вори, лінгв. — говори російської мови, у яких при вимові в ненаголошених складах зберігається різниця між звуками "о" та "а".
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 661.