ОКЛИКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ОКЛИ́КНУТИ, ну, неш, док.
1. перех. Називати кого-небудь на ім’я або покликом привертати до себе його увагу. — Христе! Христино! — сіпаючи за подушку, оклика Свирид (Мирний, III, 1954, 237); Мама, окликаючи Юру, пройшла до кухні (Смолич, II, 1958, 77); Орися окликнула свою подругу, але остання не поворухнулась навіть (Стар., Облога.., 1961, 77).
2. неперех., церк. Оголошувати, оглашати.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 664.