ОКЛУ́НОК, нка, ч. Те саме, що клу́нок. Баба з великим оклунком на плечах поспішає. За нею плентається хлопчик, теж з оклунком (Вас., Незібр. тв., 1941, 226); Найближчої неділі випросив у матері оклунок проса, звалив його на плечі, поніс у Валки на базар (Минко, Моя Минківка, 1962, 94); *У порівн. Остапа в’язали, Мов оклунок, сердешного На коника клали (Морд., І, 1958, 544).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 665.