ОКЛЯКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ОКЛЯ́КНУТИ, ну, неш, док.
1. Втрачати рухомість, чутливість від холоду або перенапруження (про кінцівки); заклякати, дубіти. Ноги оклякли.
2. перен. Ставати нерухомим (від подиву, страху і т. ін.); завмирати, ціпеніти.
3. діал. Ставати на коліна. Зоставшись сама, Мася взяла польську книжку, оклякнула і почала вичитувати польські молитви (Свидн., Люборацькі, 1955, 87).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 665.