ОКО́ЛЬНИЧИЙ, чого, ч., іст. У давній Русі — один із вищих боярських чинів. Зустрічати хозарів виїхали кращі люди Чернігова — стольник, окольничий, мужі ратні і думаючі (Міщ., Сіверяни, 1961, 15).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 674.