ОКОЛІ́ТИ, і́ю, і́єш, док., розм.
1. Здохнути, загинути (про тварин). — Така втрата… Околів мій кінь (Збан., Малин. дзвін, 1958, 210); // зневажл. Перестати жити, вмерти (про людей). Ну, злодій околів — і ділом: Ворони, а не мир, прокракали над тілом (Бор., Тв., 1957, 179).
2. Стати нерухомим, втратити чутливість від холоду, страху і т. ін.; заклякнути.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 673.