ОКОМІ́Р, у, ч.
1. Визначення якихось розмірів (довжини чого-небудь, відстані і т. ін.) на око, без приладів. — На двісті кроків б’ю петлюрівців з нагана. Побажаю: падай, падай, падай! Падає. Завжди. Майже не цілюсь. — Окомір точний (Довж., І, 1958, 187); Внизу, біля ковшів, біля виливниць і злитків, працюють люди, і життя їхнє.. великою мірою залежить від роботи Зої. Отже, спокій і витримка, окомір і цілковита точність руху майже така, як у ту мить, коли натискаєш на спуск рушниці (Собко, Біле полум’я, 1952, 136).
2. Здатність до такого визначення. Візерунок був точний, геометричний і багатокольоровий. Він вимагав і окоміру, і смаку (Тулуб, В степу.., 1964, 174).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 674.