ОКОШИ́ТИСЯ1, шу́ся, ши́шся, док., розм. Зробити зупинку, стати табором; отаборитися. Прозвучав зазивний сигнал, і комонники з усіх кутків лугу групами й поодинці потюпали до старшин.., полк окошився за густим верболозом (Добр., Очак. розмир, 1965, 236); // Постійно оселитися. Та й ми, каже, йшли [степом] та тут окошилися; зоставайтесь і ви тут з нами, будемо жити (Сл. Гр.).
ОКОШИ́ТИСЯ2, и́ться, док., розм.
1. на кому. Негативно позначитися на кому-небудь, вплинути на когось. Хто зробив, а на йому окошилось (Укр.. присл.., 1955, 20); І все, що б хто не зробив, а окошиться на Галі (Мирний, IV, 1955, 77); До свар з товаришами він встиг призвичаїтися так сильно, що й тепер той нахил мав на комусь окошитися (Крим., Вибр., 1965, 335).
2. на чому і без додатка. Скінчитися, припинитися. Іще ж не все тут [у пеклі] окошилось, Іще брела ватага лих (Котл., І, 1952, 127); [Залеський:] А ви думали що, добродію Савуляк, що на тому й окошиться? Почекайте. Це ще не все (Собко, П’єси, 1958, 40).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 676.